|
|
Главная » 2014 » Травень » 14 » Фразеологія
Фразеологія | 11:35 |
Фразеологія (від грец. phrasis — вираження, logos — вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчають¬ся лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією нази¬вають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.
Одиниця фразеологічної системи називається фразео¬логізмом і визначається як лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично оформлених за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично. Об'єктом фразеології як науки є насамперед власне фра¬зеологізми, що мають повний набір категоріальних значень.
Фразеологізм має такі ознаки:
1) не конструюється щоразу в процесі мовлення, а відтво¬рюється як готова значеннєва одиниця;
2) має стійку структуру;
3) входить у синонімічні зв’язки зі словами;
4) виконує синтаксичні функції в реченні.
5) лексичне значення виражається сполученням кількох слів: воно єдине, узагальнене і, як правило, експресивне; се¬мантично неподільне на значення окремих слів, що входять до його складу;
6) компоненти фразеологізму не можуть вільно сполуча¬тися з усіма словами, а лише з обмеженим рядом (кількома словами);
7) фразеологізм характеризується стійкістю граматичної форми й усталеністю порядку слів;
8) слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення.
Фразеологія будь-якої мови — це цінна лінгвістична спадщина, в якій відбивається бачення світу , національна культура, звичаї і вірування , фантазія та історія народу, який розмовляє цією мовою. [2, c.23]
Фразеологія кожної мови вносить вирішальний вклад до формування образної картини світу. Способи бачення світу через мовні образи, відображені в системі фразеологізму, будучи глибоко національними, базуються, проте, на спільних для всіх людей (універсальних) логіко-психологічних і власне лінгвістичних підставах.
Спірним залишається питання про час, коли зародилася фразеологія. Одні схильні вважати основоположником цієї науки швейцарського лінгвіста французького походження Ш. Баллі. Відомо, що в своїх роботах з французької стилістики певне місце займає опис стійких сполучень слів.
Фразеологія як лінгвістична дисципліна перебуває ще на стадії становлення. Передумови її були підготовлені російськими і зарубіжними лінгвістами. Російські лінгвісти:академік А.А. Шахматов, академік Ф. Ф. Фортунатов,професор В. К Порзежинський зробили значний внесок у розробку словосполучень із точки зору синтаксису. Визначення типів фразеологізмів у стилістико-семантичному плані було визначене Шарлем Баллі [8, c.45] та Альбером Сеше. Період інтенсивного розвитку фразеології як лінгвістичної дисципліни припадає на час появи відомих праць акад. В.В Виноградова.
На сьогодні фразеологія як галузь мовознавства у філологічній літературі має статус самостійної лінгвістичної дисципліни, специфіка якої полягає у визначенні складу фразеологічних одиниць відповідної мови, вивченні закономірностей виникнення і розвитку цих одиниць, а також у виокремленні груп стійких словосполучень залежно від їхніх структурних і семантичних властивостей.
Фразеологічний склад української мови має ряд специфічних, властивих тільки йому ознак. Проте ця специфіка може бути виявлена лише на фоні тих рис, які визначають лінгвістичну природу стійких словосполук взагалі і є спільними для одиниць фразеологізмів цілого ряду в інших європейських мовах.
Фразеологізми, або стійкі сполучення, відрізняються від вільних синтаксичних перш за все тим, що вони в семантичному плані — єдність і виражають, як правило, одне (єдине або розчленоване) поняття. Різниця в семантиці, яка представлена вільними і фразеологічними поєднаннями слів, виявляється особливо яскраво в таких випадках, коли є можливість порівняти омонімічні вільні і фразеологічні словосполучення. Стійкі словосполучення лише зовні нагадують вільні. Вони можуть збігатися з ними за синтаксичною структурою, але не ідентичні їм за семантикою. Фразеологічні словосполучення слугують, подібно до слів, для вираження поняття. Від слів вони відрізняються своєю різнооформленістю. [13, c. 57]
Важливою рисою фразеологічних одиниць є їх стійка стабільна форма, внаслідок чого вони функціонують у мові як єдине ціле. Фразеологічні одиниці лише відтворюються в мові, а не створюються в ній знову. Ця особливість зближує фразеологічні одиниці зі словом і відрізняє їх від вільних словосполучень.
Таким чином, семантичну єдність складових стійкого словосполучення і його функціонування як єдиного цілого уподібнюють фразеологічній одиниці і включають їх до словникового складу мови.
Таким чином, фразеологічними одиницями є такі стійкі словосполучення, які, незалежно від кількості слів-компонентів, утворюють семантичну єдність і виконують у мові називну або експресивну функцію.
1.2. Джерела української фразеології
Фразеологічний склад української мови, має кілька генетичних груп: 1) питомо українські фразеологічні одиниці; 2) запозичені фразеологічні одиниці; 3) фразео¬логічні кальки й напівкальки.
До питомо українських належать як ті фразеологічні одини¬ці, що виникли в українській мові, так і ті, що були свого часу успадковані з давнього мовного джерела. У їх складі прийнято виділяти:
а) спільнослов'янські фразеологізми, які увійшли в україн¬ську мову із спільнослов'янської мови (розпад її датується V—VI ст. н. е.) і досі відомі, як правило, усім слов'янським мовам.
Ця спільність особливо виразна в колі фразеологізмів, що групуються навколо назв частин людського тіла, а також у ком¬паративних зворотах. Пор.: укр. мати зуб на кого, проти кого; рос. иметь зуб на кого, протав кого; білор. мець зуб на каго-не-будзь; польськ. ostrzyc zçby nа kogo; болг. имам зъб на някого; укр. водити за ніс; рос. водить за нос; білор. вадзіць за нос; польськ. wodzic za nos; болг. водя за носа та ін. [ 18, c. 13-79]
Чимало спільнослов’янського є і серед прислів’їв та приказок. Пор., наприклад: укр. Дарованому коневі в зуби не дивляться; рос. Дарёному коню в зубы не смотрят; білор. Доранаму каню у зубы не глядзяць; польськ. Darowanemu koniowi nie patrzy się w zęby; [ 18, c. 15]
Не можна, звичайно, з цілковитою певністю стверджувати, що перераховані й подібні до них спільнослов’янські фразеоло¬гічні одиниці, організовані за однаковою структурною моделлю і наповнені однотипним лексичним матеріалом, сягають праслов’янської епохи. Відтворення праслов’янського фонду фразеологіч¬них одиниць стане можливим лише після того, коли буде вивчена хронологія виникнення фразеологізмів за окремими мовами.
б) східнослов'янські фразеологізми, що виникли в давньо¬руську епоху (VI—XIII ст.), є здобутком мовної спільнос¬ті предків росіян, українців і білорусів. Фразеологічна одиниця давньоруської мови у процесі формування російської, білорусь¬кої та української народностей немовби розщеплювалася на три паралельні фразеологічні одиниці, кожна з яких продовжувала свою історію і розвивалася в системі однієї із трьох споріднених мов Такі фразеологізми побутують у мовах усіх східних слов’ян, але не мають дослівних еквівалентів в інших слов'янських мовах (напр.: укр. під гарячу руку; рос. под горячую руку; білор. пад гарачую руку). Спільним східнослов'янським надбанням є зо¬крема фонд крилатих слів, що походять із давньоруського дже¬рела;
в) власне українські фразеологічні одиниці, які виникли в епоху становлення російської, української і білоруської мов (десь із XIV ст. і дотепер). Ці одиниці є своєрідним національно-самобутнім ядром фразеології і відображають особливості національної історії, культури, побуту тощо; фразеологія, що групується навколо вітчизняних власних назв; одиниці, пов’язані з історією України; фонд крилатих слів українських історичних діячів, письменників та ін.
Запозичені фразеологічні одиниці являють собою стійкі сполуки слів, що як готові відтворювані одиниці склалися в іншій мові і були перенесені на український мовний ґрунт без перекладу, в транслітерованому чи нетранслітерованому вигляді.[ 30, c. 132]
У фразеології української мови репрезентовані найрізноманітніші сфери буття народу: його історія, особливості суспільних взаємин минулих епох, виробничої діяльності і побуту, морально-етичного кодексу і родинних стосунків, у ній знайшли відображення своєрідність тваринного і рослинного світу, географічного оточення і природних умов тощо. Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність і образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови.
Українська мова здавна славиться багатою фразеологією. Не усталені в мові вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбита глибока мудрість народу, його вікова культура, боротьба проти неправди, кривди; виражено ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Наприклад: Держи язик за зубами; У чужий черевик ноги не сунь
|
|
Просмотров: 1376 |
Добавил: komp
| Рейтинг: 0.0/0 |
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ] |
|
