Оскільки, розвиток соціально активної особистості набуває сьогодні особливого значення, то виникає гостра потреба у визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів виховання, що цілеспрямовано та ефективно забезпечували б процес розвитку і становлення особистості, здатної само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.
Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти. (Постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 ) ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти.
Основною особливістю нового Державного стандарту є орієнтація вимог до рівня підготовки випускників на досягнення певних ключових компетентностей.
До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) — комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності.
Реалізувати завдання, виголошені у стандартах, можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде «спрямовано на розвиток активності, самостійності, творчих можливостей кожного школяра, оскільки суспільство потребує особистостей, здатних свідомо діяти, приймати власні рішення, швидко адаптуватися до змін».
У державних вимогах щодо галузі «Природознавство» значну увагу приділено формуванню соціальних компетентностей та соціалізацію школярів через розширення свідомості, яке розкриває дитині її місце та роль у бутті, робить її здатною повністю реалізувати себе в соціумі через гармонію з внутрішнім «Я» та гуманістичну взаємодію з навколишнім світом.
В загальній частині Державного стандарту подано визначення соціальної компетентності як здатності особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.
Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють їй функціонувати як повноправний член суспільства. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства.
Поняття „соціалізація” вперше було запропоновано американським філософом Ф.Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття. Сьогодні соціалізацію розглядають як процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, який вона трансформує у власні цінності й орієнтації, вибірково включає у свою систему поведінки ті норми й шаблони, які прийняті в суспільстві або групі.
Метою вивчення фізики та астрономії в сучасній школі є розвиток особистості учня, формування загальнокультурної компетентності на основі загальнолюдських та духовних цінностей, наукового світогляду, системних знань, умінь, навичок, закладених у шкільній програмі з цих предметів . Велике значення має не лише практична спрямованість фізичної освіти, а й світоглядний потенціал, вплив на інтелектуальний , духовний і політехнічний розвиток учня, на розвиток його активної життєвої позиції, поєднання з національною історією і традиціями, що впливає на виховання школярів.
Орієнтація на досягнення компетентностей задає принципово іншу логіку організації загальної освіти, а саме логіку вирішення завдань і проблем, причому не тільки і не стільки індивідуального, скільки групового, парного, колективного характеру. Відповідно перед учителем, якщо він хоче в якості освітнього результату мати компетентність учнів, постає завдання не примушувати, а мотивувати їх до тієї чи іншої діяльності, формувати потребу у виконанні тих чи інших завдань, сприяти отриманню досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до знань і до процесу їх отримання.
Соціалізація школярів передбачає розвиток толерантності, ініціативності, відповідальності та уміння спостерігати за собою у процесі миследіяльності, аналізувати свої дії і виявляти допущені помилки. Крім того, даний тип мислення містить у собі готовність відмовитися від свого рішення.
Сутність концептуального підходу до викладання фізики полягає у зміщенні акцентів із процесу формування знань на розвиток кожним учнем власних моделей застосування цих знань у різних життєвих ситуаціях. Акцентується увага на предметно-дієвому компоненті, який, на відміну від традиційного, знаннєвого, передбачає на основі засвоєння окремих знань і вмінь оволодіння комплексною процедурою їх застосування для розв’язання актуальних життєвих ситуацій, формує в них готовність до вибору професії і реалізації шляхів подальшої освіти.
Метою освітньої галузі “Природознавство” є формування в учнів природничо-наукової компетентності як базової та відповідних предметних компетентностей як обов’язкової складової загальної культури особистості і розвитку її творчого потенціалу.
ДЕРЖАВНІ ВИМОГИ
V. Освітня галузь “Природознавство”
Старша школа
Загальноприродничий компонент
- виявляти ставлення до сучасної природничо-наукової картини світу, оцінювати перспективи та обмеження відносин у системі “природа — людина — наука — суспільство — виробництво”;
- знати і розуміти актуальні питання сучасного природознавства, основні сфери застосування природничо-наукових знань,
уміти пояснювати екологічні засади різних галузей господарства, світоглядне, теоретичне і практичне значення досягнень природничих наук, застосовувати здобуті знання у повсякденному житті для вирішення питань сталого розвитку і збереження здоров’я людини,
виявляти ставлення до природничої освіти як елемента культури кожної людини,
оцінювати роль природознавства у розвитку цивілізації;
Сутність змін, відображених у новому Державному стандарті, пов’язана з необхідністю впровадження компетентнісно спрямованої освіти, розвитку ключових компетентностей учнів. Реалізувати завдання, виголошені у стандартах можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде «спрямовано на розвиток активності, самостійності, творчих можливостей кожного школяра, оскільки суспільство потребує особистостей, здатних свідомо діяти, приймати власні рішення, швидко адаптуватися до змін».
Досягнення цього результату передбачає, з одного боку, опанування учнями соціальних навичок і вмінь, засвоєння соціального досвіду, що забезпечать їх соціальну інтеграцію в умовах мінливого суспільства, а з іншого боку, соціальну мобільність молоді, її здатність до можливої швидкої зміни соціальних ролей.
У сучасній педагогіці здійснюється активний пошук та випробування різних форм і методів діяльності учнів. У координатах компетентнісно спрямованої освіти педагог має виступати не стільки джерелом знань та контролюючим суб’єктом, скільки організатором самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, їхнім консультантом і помічником..
Якщо необхідність соціалізації учня усвідомлена і визнається вчителем (що, звичайно, свідчить про його сучасний рівень ерудиції, професіоналізм), то він закладатиме цю ідею перш за все в завдання уроку. І, проектуючи урок, думатиме, шукатиме зміст, методи, форми, засоби, створюватиме умови, щоб мета соціалізації була виконана.
Сьогодні актуалізується поняття «діяльнісний підхід». Зокрема, у новому Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти читаємо: «Діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища».
Діяльнісний підхід ґрунтується на визнанні діяльності основою, засобом і вирішальною умовою розвитку особистості. Він вимагає спеціальних зусиль, спрямованих на відбір й організацію діяльності учня, на активізацію і переведення його в позицію суб’єкта пізнання, праці та спілкування, що в свою чергу, передбачає вироблення умінь обирати мету, планувати свою роботу, організовувати, виконувати, коригувати, контролювати її, аналізувати й оцінювати її результати. При розробці сценарію уроку доцільно окремо планувати діяльність вчителя і діяльність учнів (можливо утворивши для цього дві колонки). Учитель, плануючи власну діяльність, має переосмислити способи та методи передачі інформації, наповнення учнів знаннями: «трансляцію», озвучення матеріалу підручника чи інших джерел на уроці потрібно замінити проектуванням власної організаційної, управлінської, консультаційної, заохочувальної діяльності. А при плануванні діяльності учнів важливим є детальне продумування, передусім, факторів впливу на мотиваційну сферу.
Учні вчаться відстоювати власну позицію, висловлювати свою думку, навіть якщо вона відрізняється від загальноприйнятої, об'єктивно оцінювати судження однокласників, в процесі обговорення змінювати точку зору, йти на компроміс. А це – важливі складові успішної соціалізації особистості в майбутньому
Досягненню цій меті сприяє технологія розвитку критичного мислення, що посідає належне місце серед інноваційних процесів у викладанні
Складові процесу соціалізації:
- процес пристосування (адаптації) людини як біологічної істоти до життя в суспільстві (засвоєння соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить, включення в соціальну практику);
- це відбувається переважно в ранній період життя людини-в дитинстві, отроцтві, юності;
- процес формування особистості - розвиток і самозміна людини в процесі освоєння і відтворення культури, яке відбувається на всіх вікових етапах.
Педагогічні технології, що застосовуються для вирішення завдань соціалізації:
• Сучасне традиційне навчання.
• Проблемне навчання.
• Ігрові технології.
• Групові технології.
• Колективний спосіб навчання.
• Колективні творчі справи.
• Педагогіка співробітництва.
• Технологія розвивального навчання.
• здоров'язберігаючі технології.
• Метод проектів.
• Технологія педагогічних майстерень.
• Модульне навчання.
• Інформаційні технології.
Мета діяльності сучасної школи полягає в тому, щоб навчити учнів розв'язувати нестандартні завдання, оволодіти технологією життєвого успіху, навичками соціальної мобільності, конкурентноспроможності.
На цій підставі має формуватися нова педагогіка – педагогіка компетентної людини.
Визначальними категоріями компетентнісного підходу в освіті є поняття компетенції та компетентності, які в педагогічній науці досить плідно розробляютьсяі різнобічно розглядаються, проте до цих пір не мають однозначного змісту і визначення.
Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей , необхідних людині для самостійного й ефективного виходу зрізних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.
Компетентність — це підхід до знання як інструменту розв'язання життєвих, проблем, прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльності людини.
Компетентність – це особисті можливості посадової особи, її кваліфікація (знання, вміння, досвід), що дають змогу вирішувати життєві питання завдяки наявності в неї певних знань і навичок (М. Єрмоленко, В. Міжеріков).
Кометенція - тлумачиться у сучасних словниках як добра обізнаність із чим-небудь. Слово походить від лат. «competia» (відповідність, узгодженість) – це знання і досвід у певній сфері, що забезпечують оволодіння інтелектуальним і фізичним інструментом певної діяльності.
Компетентність – це здатність особистості діяти, вирішувати проблеми, інтенсивно використовуваючи розум, досвід,творчі здібності. (С.Бондар).
Компетенція – це інтегративна цілісність знань, умінь і навичок.(Е. Симанюк).
Основна різниця між поняттями «компетенція» і «компетентність» полягає в тому, що перше визначається державою, певними установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності, а друге набувається в процесі оволодіння знаннями, вміннями, навичками (компетенціями) і вказує на здатність і нахил індивіда до виконання певного виду діяльності.
Компетентнісний підхід в освіті сьогодні набуває в світі дедалі більшого поширення. Найбільш значущими завданнями національних систем освіти за компетентнісною концепцією ЮНЕСКО визначено такі:
"навчитися жити разом";
"навчитися пізнавати";
"навчися робити;
"навчитися бути".
Цими чотирма системоутворювальними освітніми цілями визначаються життєві кометентності, на формування яких повинна спрямовуватися сучасна освіта.
Соціальна компетентність — це базисна, інтегральна характеристика особи, що відображає її досягнення в розвитку стосунків з іншими людьми, забезпечує повноцінне опанування соціальною реальностю і можливість ефективно вибудовувати свою поведінку залежно від ситуації і відповідно до прийнятих в соціумі на даний момент норм і цінностей.
Основними завданнями розвитку соціальної компетентності є:
- подолання негативного відношення підлітків до дорослих, створення ситуації партнерства і взаємної пошани в учбовому процесі;
- опанування уміннями рефлексії як механізмом розвитку самосвідомості;
Компетентнісне навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Активність як риса особистості передбачає, що учень стає суб’єктом діяльності й керує своїм власним розвитком з урахуванням загальнолюдських цінностей, вимог суспільства.
|
